Чекаю тебе. Люблю тебе.

Сумую за тобою. Хочу відчути теплоту твоїх долонь. Хочу побачити твої зелені очі і зазирнути у них. Хочу бути поруч у тяжку хвилину. Хочу, хоч знаю, що ти мене не бачиш , не чуєш. Надіюсь, що ти мене відчуєш. Відчуєш серцем мої поривання. Чекаю на тебе. Люблю тебе, Мамо!

Вона - це та, з якою хочу говорити,

Вона є тою, до якої я горнусь.

Вона – це та, що дала змогу мені жити,

Вона є тою, на чий поклик я озвусь.

Вона – це та, що не дає мені зломитись.

Вона підтримує в мені життя

І не дозволить на півшляху зупинитись,

Бо я ж є нею, є в мені вона.

Вона – це та, що в непогожу днину

Сидітиме зі мною скільки треба.

У найсмутнішу та тяжку хвилину

Подарить сонце і кусочок неба.

Вона – це та, з якою хочу говорити.

Вона підтримує в мені життя.

Вона – це та, що дала змогу мені жити.

Вона – це рідна матінка моя.

*  *  *

Я не терплю́ , що люди забувають

про рідну матір, матінку свою...

коли себе, а не її кохають,

це не вкладається у голову мою.

Я не терплю, коли безжальні люди,

Наприклад, на Великдень чи Різдво

Бувають за кордоном, всюди, всюди,

Та не у матері. Все це не то..

*  *  *
Поїхала  в  чужий  далекий  край, 

Залишила  мене  одну,  саму,

А  на  прощання  ти  сказала  :  «Знай,

Тебе  безмежно,  щиро  я  люблю».

А  що  мені  з  твоїх  дешевих  слів?

Дешевих…  Може  й  щирих,  трішки  щирих?

Я  вже  стомилася  лічити  смуток  днів,

А  очі  плачуть  від  надій  фальшивих.

Дешевина  і  фальш  -  мої  закляті  друзі.

Та  чи  не  в  прірві,  пеклі  я  живу?

Хоч,  мабуть,  ні  мені  все  по  заслузі.

Бог  дав  дорогу  й  я  по  ній  іду.

Почуй,  рідненька,  я  молю,  благаю.

Ти  повернись  до  мене  в  теплий,  рідний  край!

Тобі  не  солодко  там  знаю,  знаю,

Тож  приїжджай  і  горя  тут  незнай.

Ми  зможемо  перебороти  горе,

І  все  владнається,  повір  мені.

Нам  по  коліна,  по  коліна  буде  море,

І  фору  ми  дамо  отій  біді.

Лиш  приїжджай  сюди  сердечно  я  благаю,

Послухайсь  серця,  серця,  а  не  голови.

Ти  знай,  безмежно,  щиро  я  тебе  кохаю,

Тож  ти  лети,  лети  і  серцем  пригорни.

 *  *  *

Я  так  люблю  твої  зелені  очі,

Твою  усмішку,  інколи  й  сумну.

Без  тебе  дні,  хвилини  й  навіть  ночі  –

Пусті,  без  тебе  не  живу.

Хоч  інколи  сувора  ти  до  мене,

Хоч  інколи    є  сльози  на  очах.

 І  що  говорю:  «Зможу  я  без  тебе»,  -

Без  тебе,  мамо,  я  не  вільний  птах.

Я  так  люблю  твоє  гаряче  серце,

Твою  усмішку,  інколи  й  сумну.

Матусю  моя  рідна,  моя  ненько,

Без  тебе,  рідна,  я  не  проживу.