Моя осінь

А  осінь  ця  –  період  ностальгії.

Нахлинули  всі  спогади  сумні,

І  завели  в  танок  рожеві  свої  мрії

Про  принца,  що  на  білому  коні.

А  осінь  ця  –  період  сподівання

На  щастя,  успіх,  радість  і  тепло.

На  перше  світле  у  житті  кохання,

Я  сподіваюся  прийде  воно.

А  осінь  ця  –  період  є  чекання.

чекаю  я  на  матінку  свою.

Чекаю  я  щовечора,  щорання

Коли  ж  побачу  неньку  я  мою.

А  осінь  ця  –  період  непростий.

Безлюдні  вулички  із  сірими  дахами.

Та  тільки  раз  на  рік  він  є  такий,

І  він  керує  нашими  серцями.

*  *  *

 В  такі  моменти  тішиться  душа:

Коли  тріпоче  листя  золотисте,

Коли  на  небі  є  голубизна,

Яскраво  світить  сонце  променисте.

І  вільною  тоді  стає  душа

І  хоче  в  небо  птицею  злетіти

До  сонечка,  до  вічного  тепла.

Ну  як,  скажіть,  цього  ж  бо  не  хотіти?

Он  птиці  там  кружляють    стрімголові,

Виспівуючи  пісеньку  краси.

Я  бачучи  все  це  на  видноколі,

Описую  картину  новизни.

Новий  ж  бо  день  приніс  шматок  любові,

Осінній  день,    чаруюча  пора.

О  так,  я  з  осінню  у  змові,

Тож  чаруватиме  мене  вона.

В  такий  момент  я  їй  пообіцяла

Забути  про  старе  життя.

Вона  ж  мені  взамін  подарувала

Красу  величну  цього  дня.

*  *  *

 Гарячий  чай  замінить  твої  теплі  руки,

Солодка  кава  змінить  поцілунків  смак,

А  друзі  будуть  поруч  в  час  розлуки,

А  осінь  нам  покаже  свій  останній  знак.

І  час  пройде  так  швидко,  непомітно.

Лиш  так  здається,  що  мов  вічність  живемо.

Лиш  біль  застигне  в  серці  непохитно,

І  тільки  він  нам  нагадає,  що  було.

Та  знаю,  що  все  ж  змиримося  з  часом,

І  біль  отой  забудемо  колись.

Хоч,  були  ми  щасливі,  коли  разом.

Та  рук  не  опускай  і  ще  борись.

Знайдеш  любов  ти,  що  не  спопеліє,

І  я  знайду  солодкий  щастя  смак.

Та  зараз  теплий  чай  мене  не  гріє,

Бо  ж  осінь  показала  горе-знак.

*  *  *

 Люблю  осінній  ранок  зустрічати,

Вдихати  аромати  новизни,

І  чашку  кави  у  руках  тримати,

Що  зігріває  від  холодної  пори. 

Ще  тихо  так,  лиш  чути  шепіт  вітру

І  десь  не  десь  співає  пташина.

А  небо  в  хмарах  пурпурово-ніжне,

І  ніжно-золота  оця  пора.

Дрімає  хтось  ,  а  я  під  шепіт  вітру

Пишу  про  осінь  –  ніжну  й  золоту.

Немов  художник  вибира  палітру,

Римую  осінь  у  свою  строфу.

*  *  *

Люблю  вдихати  осені  я  чари

І  шелест  чути  золотих  дерев.

Люблю  строчити  часом  мемуари,

А  інколи  й  позбутися  манер.

Люблю  любити  часом  до  нестями

І  раптом  зненавидіти  усіх.

Люблю  блукати  цілими  ночами.

Люблю  дитячий,  щирий,  справжній  сміх.

Люблю  сидіти  й  пити  чай  удома,

Дивитися  на  світ  через  вікно.

Люблю  я  романтичне  ім’я  Рома,

А  інколи  й  ненавиджу  його.